Берлінський заповіт: що він зобов’язує і чого можуть вимагати діти

Перевірено 05.11.2026

Переклад з німецької. Якщо щось відрізняється, діє німецький текст: Deutsche Fassung

«Ми призначаємо одне одного спадкоємцями, після смерті останнього з нас успадковують діти». Так або подібно написано в дуже багатьох заповітах подружжів; у Німеччині це називають берлінським заповітом (Berliner Testament). Що це означає для дітей, багато хто помічає лише тоді, коли помер перший із батьків.

Що діє загалом

Спершу чоловік або дружина, одноосібно. Якщо помирає один із батьків, усе успадковує другий. Діти в цьому першому випадку спадкування не є спадкоємцями; спільнота спадкоємців (Erbengemeinschaft) не виникає.
Потім діти. Якщо подружжя визначило, що після смерті того, хто пережив, спадщина має перейти до третьої особи, то в разі сумніву слід вважати, що ця третя особа є спадкоємцем того, хто помер останнім, щодо всієї спадщини (§ 2269 Abs. 1 BGB). Отже, діти успадковують один раз, від того, хто помер останнім, і саме все, що на той час ще залишилося.
Лише для подружжя та зареєстрованих життєвих партнерів. Спільний заповіт можуть скласти тільки вони.

Обов’язкова частка після першої смерті

Оскільки в першому випадку спадкування дітей оминають, вони можуть вимагати від того з батьків, хто пережив, обов’язкову частку (Pflichtteil): половину своєї законної спадкової частки, грошима (§ 2303 BGB). Вони не зобов’язані цього робити, і багато хто цього не робить.

Деякі заповіти містять на цей випадок застереження: хто після першої смерті вимагає обов’язкову частку, той і після другої має отримати лише обов’язкову частку. Чи діє таке застереження і як саме, залежить від його формулювання.

Що стає обов’язковим після першої смерті

Взаємозалежні розпорядження. Це розпорядження, про які слід вважати, що один із подружжя не зробив би їх без розпоряджень другого. Якщо подружжя призначає одне одного спадкоємцями, у разі сумніву це так і вважається (§ 2270 BGB).
За життя обох один із подружжя може скасувати таке розпорядження лише у формі, передбаченій для відступлення від спадкового договору, тобто не потай через новий заповіт (§ 2271 Abs. 1 BGB).
Зі смертю одного право на скасування припиняється. Той, хто пережив, може скасувати своє розпорядження лише тоді, коли відмовиться від того, що йому залишено (§ 2271 Abs. 2 BGB). Якщо він прийняв спадщину, то зазвичай уже не може новим заповітом замінити дітей як кінцевих спадкоємців, наприклад на користь нового партнера.

Розпоряджатися майном за життя той, хто пережив, може й надалі: він може продати будинок і витратити гроші. Зобов’язання стосується заповіту, а не життя.

А податок

Кожне набуття оподатковується окремо. За берлінським заповітом діти від першого з батьків не успадковують нічого; їхня неоподатковувана сума щодо цього з батьків залишається невикористаною, а в другому випадку спадкування все майно надходить одразу. За більших статків це може мати значення. Докладніше у статті Податок на спадщину: неоподатковувані суми.

Що Вам допоможе

Уважно прочитати заповіт, дослівно. Чи є в ньому застереження про обов’язкову частку? Чи може той, хто пережив, щось змінювати?
Після першої смерті зафіксувати, що було. Що належить ділити в другому випадку спадкування, через роки легше відтворити, якщо тодішній стан задокументовано.
Розмовляти між собою, доки хтось із батьків живий. Про будинок, про догляд, про те, чого кожен очікує.

Що означає конкретний заповіт і чи доцільно вимагати обов’язкову частку, оцінює адвокатка або адвокат.